лайливий

ЛАЙЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який є лайкою (див. ла́йка¹), містить у собі лайку.

Цей тонкий і ніжний майстер слова [Т. Г. Шевченко], який знав і вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів (М. Рильський);

Лайливе Кіндратове слово зачепило за живе Параску Дмитрівну, бо приховувало в собі натяк на їхні колишні взаємини (Л. Дмитерко);

Жива людина, а не п'є чарки, не палить, слова лайливого не скаже (В. Дрозд);

Толя був сьогодні у мене на роботі. Казав, що отримав від тебе лайливого листа (І. Жиленко);

Біля будинку зчинилася сварка, чоловічі й жіночі голоси поступово набирали сили, окремі слова, здебільшого лайливі, вдавалося проти бажання розпізнати (Ю. Винничук).

2. Схильний лаятися, сваритися (про вдачу людини).

Писар – чоловік лихий, лайливий, битливий (І. Нечуй-Левицький);

Блискучий центр середніх віків з Академією та славетними монастирями обернувся тепер у дрібне торжище, притулок крамарів і лайливих перекупок, осередок кустарних виробництв мила, гільз, шкіри, оцту й гуталіну. (В. Підмогильний);

Криклива й лайлива, вона не церемонилася ні з ким (С. Добровольський).