лапати

ЛА́ПАТИ, аю, аєш, недок., кого, що і без дод., розм.

1. Торкати, хапати що-небудь рукою (руками).

Володько соромливо зиркав на хазяїв, хтів щось сказати і не смів. Тільки лапав рукою те місце, де мав вирости вус (М. Коцюбинський);

Яшко мовчки сховав [сопілку] У пазуху і зразу ж побіг до корів. На ходу все лапав: не вірилося, що сопілка в нього (А. Головко);

Його [дядькова] борода сердито мигає, довгі руки лапають за гілля (У. Самчук);

Час від часу він лапає телефонну ручку [трубку], натискує на ґудзик й диктує автоматичну телефонограму (В. Винниченко);

Сидить, бідна [Семениха], лапає себе за голову – чи не гарячка в неї? Чи не приснилося, бува? (О. Бердник);

Василько запитливо лапає себе по кишенях, полохливо оглядається по кімнаті й раптом трагічно вигукує: – Де ж мисливський квиток? (Б. Антоненко-Давидович);

// Дотиками рук розшукувати що-небудь у темноті.

Зажурився, сердешний, і горючими сльозами вмивається-Коли чує, – хтось лапає біля клямки (О. Стороженко);

Бурлаки розсипалися по двох темних кімнатах, лапали руками по всіх закутках, лазили під ліжка і не знайшли пана (І. Нечуй-Левицький);

Панічно лапав [Черняченко] руками довкола себе, намагався підвестися (Ю. Мушкетик);

// Розпізнавати що-небудь дотиками пальців.

[Настя (лапає пальцями Єфросинине плаття):] Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити .. А як шелестить! (І. Нечуй-Левицький);

Сниться мені чи справді? Лапаю ніс, лапаю вуха... ні, це не сон (Яків Баш);

Підходили [люди], лапали одіж, хитали головами, але ніхто не ризикував пізнати своє (М. Хвильовий).

2. діал. Хапати, ловити.

– Тримай! Лапай злодіїв! – загукали сусіди, що якраз надбігли на поміч .. господареві (І. Франко);

Довбуш прийшов до нього та й каже: – Рибу лапаєш? (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

лапати

Значення в інших словниках