легатарій

ЛЕГАТА́РІЙ, я, ч.

1. В спадковій справі особа, на користь якої зроблено заповідальну відмову – легат.

Легатарій має право вимагати від спадкоємців, обтяжених відказом, виконання відказу, а із свого боку, ніяких зобов'язань ні перед спадкоємцями, ні перед кредиторами спадкодавця не несе (з навч. літ.);

При заповідальному відказі правовідносини виникають між спадкоємцем та легатарієм, який має право вимагати від спадкоємця передачі йому майнового права або речі, що належали спадкодавцеві (з навч. літ.);

Склад легату: легатарій – відказоотримувач, відказник – спадкоємець, на якого покладено передачу певного майна (із журн.).

2. іст. У римському приватному праві особа, на користь якої спадкодавцем в заповіті зроблено заповідальний відказ.

Легати існували в давньому римському праві, відзначалися суворим характером, властивим всім інститутам цивільного права, і надавали легатарію право на позов (з наук. літ.);

Легатарій отримував легат після виплати зі спадкової маси всіх боргів заповідача (з навч. літ.).