луговина
ЛУГО́ВИНА, и, ж.
1. Місце, де раніше був луг (див. луг¹).
Сад Коржів розрісся по луговині, неначе ліс (О. Стороженко);
Вгрузаючи вербовою ногою в луговину, чоловік підійшов до нього [Терентія Івановича], чогось просвітлений і наче помолоділий (М. Стельмах);
Паламар забрав мене до себе й того ж дня поставив до роботи: копати в кінці городу цілину, луговину – доточити її до городу (Ю. Мушкетик).
2. розм. Те саме, що луг¹.
Ви побувайте в нас на луговині У весняній погожій тихій днині (А. Малишко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- луговина — луго́вина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- луговина — див. низовина Словник синонімів Вусика
- луговина — -и, ж. 1》 Місце, де раніше був луг (див. луг I). 2》 розм. Те саме, що луг I. Великий тлумачний словник сучасної мови
- луговина — ЛУ́КА (рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю), ЛАЗ діал.; ЛУГ, ЛУГО́ВИНА, ЛУЖИ́НА розм. (поросла також кущами); ЦА́РИНКА діал. (невеличка лука при садибі, в лісі); ПРИЛУ́КА (по берегах річок, озер); ОБОЛО́НЬ, ОБОЛО́НЯ (заплавні луки). Словник синонімів української мови
- луговина — ЛУГО́ВИНА, и, ж. 1. Місце, де раніше був луг ( див. луг¹). Сад Коржів розрісся по луговині, неначе ліс (Стор., І, 1957, 228); Незабаром віз, розкидаючи болото і хлюпаючи по калюжах, викотився на м’яку луговину (Стельмах, Правда.., 1961, 245). 2. розм. Словник української мови в 11 томах
- луговина — Луго́вина, -ни ж. 1) Мѣсто, гдѣ прежде былъ луг; пастбище. Лебед. у. Сад Коржів розрісся на луговині неначе ліс. Стор. II. 100. 2) Родъ лозы. Вх. Зн. 33. Словник української мови Грінченка