лунко

ЛУ́НКО.

Присл. до лунки́й.

Далеко й лунко оддавався голос солов'я (С. Васильченко);

Лунко, занадто голосно, порушуючи мертву гармонію абсолютної тиші, лопотить старенька машинка доктора (В. Винниченко);

Віз лунко заторохкотів по твердому грунті, й від цього вулиця ожила (Б. Антоненко-Давидович);

// перен. Те саме, що претензі́йно.

Тут йому сподобалось, річка звалася так лунко – Саксагань (Ю. Яновський);

// у знач. пред. Про стан, при якому добре все чути.

На хуторі тихо та лунко (С. Васильченко);

Вечірня тиша заслухано й лунко осіла навкруги (М. Івченко);

Було так тихо й лунко, що кожен звук, – нехай то трiск галузки чи шерхiт чобiт, – напевно, чувся за пiвверсти (Василь Шевчук).