1. Словник української мови в 11 томах

лунко

ЛУ́НКО. Присл. до лунки́й.

Далеко й лунко оддавався голос солов’я (Вас., І, 1959, 320);

Відгомін його хрипкого голосу лунко відбивається в горах (Ільч., Вибр., 1948, 31);

// перен. Те саме, що претензі́йно.

Тут йому сподобалось, річка звалася так лунко — Саксагань (Ю. Янов., Мир, 1956, 138);

// у знач. присудк. сл. Про стан, при якому добре все чути.

На хуторі тихо та лунко (Вас., І, 1959, 132);

Так лунко-лунко навкруги, за цілі кілометри чути, як десь проторохтить гарба із ферми в степ і як десь там уже перегукуються люди (Гончар, Тронка, 1963, 254).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лунко — лу́нко прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. лунко — Присл. до лункий. || перен. Те саме, що претензійно. || у знач. присудк. сл. Про стан, за якого добре все чути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. лунко — ЛУ́НКО. Присл. до лунки́й. Далеко й лунко оддавався голос солов'я (С. Васильченко); Лунко, занадто голосно, порушуючи мертву гармонію абсолютної тиші, лопотить старенька машинка доктора (В. Словник української мови у 20 томах