лункий
ЛУНКИ́Й, а́, е́.
1. Який голосно і чітко звучить; дзвінкий.
Вдалині гримнув рушничний постріл.. Лункий звук перевернув щось у думках старого (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 128);
// Здатний голосно звучати.
Грають оркестри лункі (Тич., І, 1957, 73);
Це ж новочасні миру голуби — Оці лункі, стрімкі аероплани (Рильський, III, 1961, 223);
*Образно. В глибині життя народного можна почути лункі кроки слави поета, які не згаснуть ніколи, як ніколи не перестане жить народ (Чаб., Шляхами.., 1961, 9).
2. Який добре відбиває, посилює звук, має сильний резонанс.
Як бомба розірвалась у класі; по лунких коридорах гучним реготом одгукнулися стіни (Вас., І, 1959, 245);
Павло стукає у двері помаленьку, а вони вже гудуть у лунких сінях, мов порожня діжка (Кучер, Прощай.., 1957, 131);
Небо було чисте, зоряне, ніч тиха, а повітря таке прозоре й лунке, що кожен звук, кожен рип снігу під чобітьми відлунював десь аж по той бік широкого ставу (Козл., Блискавка, 1962, 285).
Значення в інших словниках
- лункий — лунки́й прикметник Орфографічний словник української мови
- лункий — Дзвінкий, голосний, гучний, гомінкий; (оглушливий) ляский, ляскучий; (спів) розложистий, розлогий, ок. розгонистий, розкотистий. Словник синонімів Караванського
- лункий — див. голосний Словник синонімів Вусика
- лункий — -а, -е. 1》 Який голосно і чітко звучить; дзвінкий. || Здатний голосно звучати. 2》 Який добре відбиває, посилює звук, має сильний резонанс. Великий тлумачний словник сучасної мови
- лункий — ЛУНКИ́Й, а́, е́. 1. Який голосно і чітко звучить; дзвінкий. А оповісник закликав лунким Голосом: До вас говориться, народи, люди та язики! (Біблія. Пер. І. Огієнка); Із долини йшли лункі звуки обірваних голосів (М. Словник української мови у 20 томах
- лункий — ГОЛОСНИ́Й (про голос, звук — який добре чути), ГУЧНИ́Й, ГРОМОВИ́Й підсил., ГРОМОПОДІ́БНИЙ підсил., ДЗВІНКИ́Й, ЗВУ́ЧНИЙ, ГРИМКИ́Й, ЗИ́ЧНИЙ, ХЛЬОСТКИ́Й розм. Словник синонімів української мови
- лункий — Лу́нки́й, -ка́, -ке́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)