людоїдка

ЛЮДОЇ́ДКА, и, ж.

Жін. до людої́д.

– Галю пустити у Петрівку? – дивується Марія, мимоволі згадуючи, яких то страхів у їхньому селі набалакано на тітку Юстину, що вона така й сяка, що вона людоїдка (Є. Гуцало);

Вони [янголи чи душі діточок] довкола кружеляли тієї жінки, наче рій, і розверзалися провали над людоїдкою вгорі... (П. Мовчан);

– Хіба ви вчена? – А хто ж я, цікаво знати? – Звичайнісінька канібалка. Людоїдка (П. Загребельний);

* У порівн. – А він, малий Меркурій, ще й гадки не мав про політику, що так схожа на людоїдку і кого вона тільки не перемелює у своїй пашеці? (М. Стельмах).