1. Словник української мови у 20 томах

ляпанець

ЛЯ́ПАНЕЦЬ, нцю, ч., розм.

1. Легкий удар рукою.

То там, то там якась мати, голосно кричачи, мовби приходила остання її година, задирала сорочку дитині й давала кілька голосних ляпанців (Г. Хоткевич);

Нітрохи не зволікаючи, він надавав братові ляпанців (В. Собко);

* У порівн. Майнувши з листка, крапля роси розбіглася по сонному обличчю холодним ляпанцем (Л. Кононович, пер. з тв. О. Гріна).

2. перев. мн. Те саме, що ляпани́на.

Стіни обліплено поганенькими, нечистими вже шпалерами; на стінах три малюнки без рамців, прибиті просто гвіздочками: копієчні базарові ляпанці (Б. Грінченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ляпанець — ля́панець іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. ляпанець — див. ляпас Словник синонімів Вусика
  3. ляпанець — -нця, ч., розм. Легкий удар рукою з метою покарання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ляпанець — УДА́Р по чому, у що, чим, без додатка (різкий сильний поштовх кулаком, рідше ногою, коліном, спрямований на людину, частини її тіла), СТУСА́Н, ТУСА́Н розм., ТАСУ́Н розм., ШТОВХА́Н розм., ШТОВХАНЕ́ЦЬ розм., ШТУРХА́Н розм., ШТУРХАНЕ́ЦЬ, БУХА́Н розм. Словник синонімів української мови
  5. ляпанець — ЛЯ́ПАНЕЦЬ, нця, ч., розм. Легкий удар рукою з метою покарання. Нітрохи не зволікаючи, він надавав братові ляпанців (Собко, Звич. життя, 1957, 77). Словник української мови в 11 томах
  6. ляпанець — Ляпанець, -нця м. 1) Оплеуха, пощечина. По пиці ляпанця дасть. 2) мн. ляпанці. Туфли, шлепанцы. Словник української мови Грінченка