мавпування

МАВПУВА́ННЯ, я, с., зневажл.

Дія за знач. мавпува́ти.

Перед ними був грізний викривач, який вражає словом жалюгідних у своєму мавпуванні усього чужоземного провінціальних панків (З. Тулуб);

Оксана розсердилася на себе за те невдатне своє мавпування, розсердилася й на брата, що так недотепно це підкреслив (Валерій Шевчук);

Поет [Т. Г. Шевченко] же стверджував потребу самостійного думання, підготовленого справжнім навчанням, – як альтернативу верхоглядству і мавпуванню, пустопорожній моді (І. Дзюба);

Результат калькування законодавства інших країн інколи може бути зовсім протилежний очікуваному. Його тоді називають мавпуванням (із журн.).