магнетик
МАГНЕ́ТИК, а, ч.
Речовина, у якої виявляються властивості магніту.
У чистому вигляді, коли немає вияву жодного з особливих факторів, внутрішня енергія магнетика відображає симетрію кристала (з наук. літ.);
Аморфні магнетики – клас магнітних матеріалів, що поєднують певну магнітну атомну структуру (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- магнетик — магне́тик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови