магнітуда
МАГНІТУ́ДА, и, ж., фіз.
Умовна величина, що характеризує загальну енергію пружних коливань, спричинених землетрусами або вибухами.
Землетруси сейсмоактивної зони Вранча з магнітудою 6,8–7,6 балів реально здатні спричинити відчутні сейсмічні коливання ґрунту і споруд практично на всій території України (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- магнітуда — магніту́да іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови