манекен

МАНЕКЕ́Н, а, ч.

1. Людська фігура з дерева, пап'є-маше й т. ін. для примірювання або показу одягу тощо.

Синіє в синьому промінні на галявині, як на смітнику, манекен без голови (С. Васильченко);

Накрохмалена шлюбна сукня серпанковою піною пухириться на манекені... (О. Гончар);

З вітрин магазинчика “Одяг” на тебе облупленими обличчями витріщились манекени в крімпленових костюмах (О. Ірванець);

* У порівн. Іваницький чемно стиснув тонкі губи і сів нерухомий, величний, мов манекен з цирульні (П. Колесник);

// Людська фігура з воску, пап'є-маше й т. ін., що зображує якусь особу.

– Ви справді мене ждете? Я спершу подумав, що тут виставили восковий манекен Рекел Велч (П. Загребельний);

Турок-манекен, фігура якого імітувала гроссмейстера за столом, об'їздила усю Європу (Ю. Іздрик);

Для гірського відділу музею були зроблені манекени черкесів у святковому вбранні (Д. Білий);

// перен. Про безживну, малорухливу, безвольну людину.

Вона поправила для чогось скатертину на столі, на якому у рамочці з-під скла єхидно посміхався Сідалковському якийсь зализаний манекен, що викликав у нього антипатію (О. Чорногуз);

Читайте вірші, а ви слухайте, ви, манекени у глядацькому залі (Ю. Андрухович).

2. спец. Дерев'яна фігура з рухливими руками й ногами, якою користуються художники для малювання різних поз людини.

* У порівн. На сніданок проковтнув для підбадьорення дві чарочки, але все це нічого не помогло на безнадійний настрій. Ворушився, наче дерев'яний манекен (Б.-І. Антонич).