1. Словник української мови у 20 томах

марал

МАРА́Л, а, ч.

Великий олень з гіллястими рогами (у самця), що живе в гірських лісах від Тянь-Шаню до Прибайкалля.

Натрус грав на сопілці .. З її допомогою він принаджував маралів, полюючи навесні на їх цілющі роги (В. Гжицький);

Ліворуч – гарний килим, справжні роги марала, патронташ .. Посередині, якраз під люстрою, стояв круглий, щедро сервірований стіл (О. Чорногуз);

* У порівн. Усе, що нас оточувало, було енергією і драйвом, бо ми передчували звільнення. Від цього хотілося ревіти весільним ревом марала (Ю. Андрухович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. марал — мара́л іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. марал — -а, ч. Великий олень з гіллястими рогами (у самця), що живе в гірських лісах від Тянь-Шаню до Прибайкалля. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. марал — мара́л (тюрк.) підвид оленя звичайного. Населяє ліси гірських районів від Тянь-Шаню і Алтаю до західного Прибайкалля включно. З нескостенілих рогів (пантів) М. добувають пантокрин. Розводять у південних районах Сибіру. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. марал — МАРА́Л, а, ч. Великий олень з гіллястими рогами (у самця), що живе в гірських лісах від Тянь-Шаню до Прибайкалля. Натрус грав на сопілці.. З її допомогою він принаджував маралів, полюючи навесні на їх цілющі роги (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 152). Словник української мови в 11 томах