1. Словник української мови у 20 томах

марний

МА́РНИЙ, а, е.

1. Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1 знач.).

Британка стужею уллє – Як личко в неї там не гарне; Уста мов кригою скує: Ну, залицяння, звісно, марне... (П. Грабовський);

Брат більше не питав її, мовчки її цілував і ласкав, як пестять мале дитя. З її плачу він відчув, що всяка розрада тут марна (Леся Українка);

– Добре ви все продумали, .. тільки нічого з цього не вийде, і марні ваші заходи: я не з лякливих (Григорій Тютюнник);

// Який не приносить користі.

Сей непотрібний продукт [земний віск] причинює [спричиняє] немало марної праці, бо треба ж вибирати його з ям і відкидати набік (І. Франко);

За час марних подорожей від готелю до контори Сергій устиг ознайомитися з містом (І. Білик);

І що вже жінка його не лаяла, що вже не кляла та не проклинала, аби він покинув те марне мисливство і взявся до якого путнього діла, а він і вухом не веде – зранку до вечора лісами блукає (Ю. Винничук);

// Який не справджується.

Даремно шукаю в холодному творі Твій образ чудовий, ясніший од зорі, І бачу, що марні були всі заміри Те в міру вложити, що гарне без міри (В. Самійленко);

Побоювання Турбая, що грек може не прийняти його запрошення, виявилися марними (М. Руденко).

2. Який не має істотного значення; незначний, пустий.

Розгнівався мій миленький та за марне діло (П. Чубинський);

Що я? Черв'як, марная порошина. Життя моє – листок, що ріс і зв'яв (І. Франко).

3. Який не має справжньої цінності; суєтний.

У повітрі тихне Марний колот дня; Шумну землю з неба Миром осіня (П. Грабовський);

[Патрицій:] Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах (Леся Українка);

Не слави марної, не ситої користі Вони [М. Горький і М. Коцюбинський], страждаючи, шукали між людьми (М. Рильський);

Невже я справді марна й негодяща, щоб внесок мій придатися не міг? (М. Бажан).

МА́РНИ́Й, ма́рна́, ма́рне́, розм.

Худий, мізерний, блідий.

Коло них [дітей] лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди (В. Стефаник);

Марна Орина стала, чи подивиться на неї хто тепер? (К. Гордієнко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. марний — ма́рни́й прикметник худий розм. ма́рний прикметник даремний, непотрібний Орфографічний словник української мови
  2. марний — Ма́рний. 1. Нетривкий, незначний. Я мимоволі став ся тою пружиною, що марною дрібницею житє [мого товариша] в иньшу, дякувати Богу щасливу, сторону повернула (І. Матієв, Б., 1895, 15, 1). 2. Нікчемний, жалюгідний, мізерний. Українська літературна мова на Буковині
  3. марний — 1) даремний; (- працю) зайвий, безкорисний; (сумнів) безпідставний; (- діло) незначний, пустий; (- славу) суєтний; пр. МАРНО, о. як горохом об стінку. 2) кволий, худий, мізерний; (на виду) блідий. Словник синонімів Караванського
  4. марний — див. худий Словник синонімів Вусика
  5. марний — [марнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  6. марний — I м`арний-а, -е. 1》 Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1, 2 знач.). || Який не приносить користі. || Який не справджується. Марна справа. 2》 Який не має істотного значення; незначний, пустий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. марний — пусті́ (ма́рні) слова́ (фра́зи). Непотрібні, беззмістовні, не варті уваги висловлювання; беззмістовне розумування. Пусті слова про “право бідних”… Держава дбає не про нас. Нас мали за рабів негідних… Доволі кривди і образ! (М. Фразеологічний словник української мови
  8. марний — I. ХУДИ́Й (який має недостатньо повне, тонке тіло), СУХИ́Й, ЩУ́ПЛИЙ, ЩУПЛЯ́ВИЙ, ПРОЗО́РИЙ розм., СУХОРЕ́БРИЙ розм., МАРНИ́Й розм., ХУДЮ́ЧИЙ підсил. розм., ХУДЮ́ЩИЙ підсил. розм., ЗАХУ́ДЖЕНИЙ діал. Словник синонімів української мови
  9. марний — Ма́рний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. марний — МА́РНИЙ¹, а, е. 1. Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1, 2 знач.). Британка стужею уллє — Як личко в неї там не гарне; Уста мов кригою скує: Ну, залицяння, звісно, марне… (Граб. Словник української мови в 11 томах
  11. марний — Марний, -а, -е 1) Пустой; тщетный, напрасный. У мене син марного слова не скаже. Н. Вол. у. Розгнівався мій миленький та за марне діло. Чуб. Та я прокляв його оселю марну. К. Іов. 11. 2) Худой, болѣзненный на видъ. Сестро ж моя, сестро, сестро дорогая!... Словник української мови Грінченка