марний

МА́РНИЙ¹, а, е.

1. Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1, 2 знач.).

Британка стужею уллє — Як личко в неї там не гарне; Уста мов кригою скує: Ну, залицяння, звісно, марне… (Граб., І, 1959, 233);

Брат більше не питав її, мовчки її цілував і ласкав, як пестять мале дитя. З її плачу він відчув, що всяка розрада тут марна (Л. Укр., III, 1952, 590);

— Добре ви все продумали, ..тільки нічого з цього не вийде, і марні ваші заходи: я не з лякливих (Тют., Вир, 1964, 153);

// Який не приносить користі.

Сей непотрібний продукт [земний віск] причинює [спричиняє] немало марної праці, бо треба ж вибирати його з ям і відкидати набік (Фр., VIII, 1952, 379);

Роки перебування в Новопетровську не були абсолютно марними. Шевченко створив багато цінних повістей, чимало картин і малюнків (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 419);

// Який не справджується.

Даремно шукаю в холодному творі Твій образ чудовий, ясніший од зорі, І бачу, що марні були всі заміри Те в міру вложити, що гарне без міри (Сам., І, 1958, 130);

Побоювання Турбая, що грек може не прийняти його запрошення, виявилися марними (Руд., Остання шабля, 1959, 68).

◊ Ма́рна річ (спра́ва), з інфін. — марно, даремно.

Коли він вирішив, то марна річ намагатися відвернути його від прийнятого рішення (Собко, Серце, 1952, 21);

Сахно хотіла була відіслати його [ро́бота] або розпитатися про господаря, але, згадавши, що балакати до нього — марна справа, поквапилася закінчити сніданок (Смолич, І, 1958, 85).

2. Який не має істотного значення; незначний, пустий.

Розгнівався мій миленький та за марне діло (Чуб., V, 1874, 189);

Що я? Черв’як, марная порошина. Життя моє — листок, що ріс і зв’яв (Фр., XIII, 1954, 325).

◊ Ма́рне сло́во; Ма́рні балачки́ (слова́) — пустослів’я.

Коли я називаю його своїм братом, то се не жарт і не марне слово (Л. Укр., V, 1956, 345);

Без марних слів і компліментів ніжних його [В. Маяковського] поети вчителем зовуть (Рильський, III, 1961, 63).

3. Який не має справжньої цінності; суєтний.

[Патрицій:] Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах (Л. Укр., II, 1951, 227);

У повітрі тихне Марний колот дня; Шумну землю з неба Миром осіня (Граб., І, 1959, 196);

Не слави марної, не ситої користі Вони [М. Горький і М. Коцюбинський], страждаючи, шукали між людьми (Рильський, II, 1960, 116).

МА́РНИ́Й², ма́рна́, ма́рне́, розм. Худий, мізерний, блідий.

Коло них [дітей] лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди (Стеф., І, 1949, 140);

Марна Орина стала, чи подивиться на неї хто тепер? (Горд., Чужу ниву.., 1939, 137).