марширувати

МАРШИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

Іти, ходити маршем (див. марш¹ 1).

– Де ж та муштра у вас? – питаю. – На вигоні, – каже [москаль], – от як підеш сією вуличкою, то сам побачиш, де вони марширують (О. Стороженко);

“А коли солдати Містом марширують – Одчиняють вікна Дівчата молоді...” (Л. Первомайський);

Поліційні стали на перехрестях вулиць, національні гвардійці марширували посередині вулиць (М. Білкун);

Ми пройшли під аркою воріт і перетнули широкий плац, по периметру якого марширували піші хрестоносці (О. Авраменко, В. Авраменко);

// Іти, ходити розміреним кроком, по-військовому.

Ось він, приклавши мітлу до боку, червоний і гарний, марширує по льохові... (М. Коцюбинський);

Виконавши доручення, таке небезпечне.., Рада з піднесеною головою марширувала Києвом (Ю. Яновський);

// жарт., ірон. Іти, ходити.

Максим дивився, як старенька Хациха, що доживала, либонь, восьмий десяток, зігнувшись, тріюмфально марширувала з мітлою (І. Багряний);

Ось ми [письменники] маршируємо на пероні станції Карлівки. Чекаємо з далеченького радгоспу засобів пересування... (О. Ковінька);

Хлоп'я, золотокудре, мов купідон, в розстебнутій, з блискавками курточці, забіякувато марширувало поперед батьків (О. Гончар);

Стратон Стратонович, хвацько маршируючи, наближався до трельяжа (О. Чорногуз).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me