миршавенький

МИ́РШАВЕНЬКИЙ, а, е, розм.

Те саме, що ми́ршавий.

Розказують люди, що часом скарби і самі вилазять на верх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость: у старого шолудивого діда або у миршавеньке козеня (О. Стороженко);

Молодий панок, .. щось миршавеньке, золотушне, із вишаруваною, як скло, лисиною, гидливо кривив губи (С. Васильченко);

Його опуклі губи, над якими поп'явся сірий миршавенький пушок, випиналися так, мов хотіли когось поцілувати (С. Добровольський);

– Добряче у них просо, – з виглядом справжнього знавця проказав Валерій. – А у нас миршавеньке, погано землю обробили і не пропололи як слід (О. Копиленко).