множина
МНОЖИНА́, и́, ж.
1. лінгв. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше.
Іменник “овцы” в множині родового відмінка він провідміняв “овцев”, плутав суфікси (Григорій Тютюнник).
2. мат. Сукупність, зібрання об'єктів із певною загальною ознакою.
Довільне зібрання певних предметів нашої інтуіції чи інтелекту, які можна відрізнити один від одного і які уявляються як єдине ціле, називається множиною (з навч. літ.).
△ (1) Відкри́та множина́, лог. – точкова множина, будь-яка точка якої є для неї внутрішньою.
Суспільство моделюється відкритою множиною, не є цілокупністю, йому властивий парадокс купи (з публіц. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- множина — множина́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири множини́ Орфографічний словник української мови
- множина — [множиена] -ни, д. і м. -н'і, мн. -иние, -ин Орфоепічний словник української мови
- множина — -и, ж. 1》 Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети чи більше. 2》 мат. Сукупність елементів, об'єднаних за деякою ознакою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- множина — Одне з найважливіших понять у математиці, яке вживається — як у повсякденній мові — у значенні колекції (набору) визначених об'єктів, є вихідним поняттям (т.зв. Універсальний словник-енциклопедія
- множина — Множина́, -ни́, -ні́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- множина — МНОЖИ́НА, и, ж. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше. Іменник "овцы" в множині родового відмінка він провідміняв "овцев", плутав суфікси (Тют., Вир, 1964, 55). Словник української мови в 11 томах