множина

множина́

-и, ж.

1》 Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети чи більше.

2》 мат. Сукупність елементів, об'єднаних за деякою ознакою.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. множина — множина́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири множини́ Орфографічний словник української мови
  2. множина — [множиена] -ни, д. і м. -н'і, мн. -иние, -ин Орфоепічний словник української мови
  3. множина — МНОЖИНА́, и́, ж. 1. лінгв. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше. Іменник “овцы” в множині родового відмінка він провідміняв “овцев”, плутав суфікси (Григорій Тютюнник). 2. мат. Словник української мови у 20 томах
  4. множина — Одне з найважливіших понять у математиці, яке вживається — як у повсякденній мові — у значенні колекції (набору) визначених об'єктів, є вихідним поняттям (т.зв. Універсальний словник-енциклопедія
  5. множина — Множина́, -ни́, -ні́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. множина — МНОЖИ́НА, и, ж. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше. Іменник "овцы" в множині родового відмінка він провідміняв "овцев", плутав суфікси (Тют., Вир, 1964, 55). Словник української мови в 11 томах