1. Словник української мови у 20 томах

мітчик

МІ́ТЧИК¹, а, ч.

1. Той, хто ставить відмітні знаки, мітки на кому-, чому-небудь.

2. Прилад, знаряддя, яким ставлять мітки.

МІ́ТЧИК², а, ч.

Інструмент у вигляді гвинта для нарізування внутрішньої різьби.

Для нарізування різьб у глухих і наскрізних отворах часто застосовують мітчики (з наук. літ.);

Панюшкін, а слідом за ним і Світлана по-новому шліфували мітчики (П. Автомонов).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мітчик — мі́тчик 1 іменник чоловічого роду, істота робітник мі́тчик 2 іменник чоловічого роду інструмент Орфографічний словник української мови
  2. мітчик — I -а, ч. 1》 Той, хто ставить відмітні знаки, мітки на кому-, чому-небудь. 2》 Прилад, знаряддя, яким ставлять мітки. II -а, ч. Інструмент у вигляді гвинта для нарізування внутрішньої різі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. мітчик — див. відмітник, маркер Словник чужослів Павло Штепа
  4. мітчик — ГВИНТОРІ́З (інструмент для нарізування гвинтової різьби), ГВИНТУВА́ЛЬНЯ розм.; МІ́ТЧИК (для внутрішньої нарізки); ПЛА́ШКА (для зовнішньої нарізки). Словник синонімів української мови
  5. мітчик — МІ́ТЧИК¹, а, ч. 1. Той, хто ставить відмітні знаки, мітки на кому-, чому-небудь. 2. Прилад, знаряддя, яким ставлять мітки. МІ́ТЧИК², а, ч. Інструмент у вигляді гвинта для нарізування внутрішньої різьби. Словник української мови в 11 томах