набухати

НАБУХА́ТИ, а́є, недок., НАБУ́ХНУТИ, не; мин. ч. набу́х, ла, ло; док.

1. Збільшуватися в об'ємі, розпухати (від припливу крові, молока і т. ін.).

– Говори! – наказує дід, і Максим бачить, що на його шиї набухають грубі, покривлені жили (М. Стельмах);

Пародонтоз починається з ледь помітних ознак .. А інколи ясна набухають, напливають на зуби й постійно кровоточать (з наук.-попул. літ.).

2. Збільшуватися від наповнення у процесі росту соками, поживними речовинами.

Лагідно пригрівало сонце, набухали, починали зеленіти бруньки на деревах (І. Рябокляч);

Вже в полі чорніли бугри, набух чорнолоз (К. Гордієнко).

3. Насичуючись вологою, розширюватися, збільшуватися в об'ємі.

У гарячій воді крохмаль набухає і утворює колоїдний розчин – клейстер (з навч. літ.);

При запарюванні солома набухає й добре розм'якшується (з газ.);

Розколотити пшеничного тіста на юшці, як рідку кашу. Облити цим рибу, обсипать перцем, поставить у піч чи духовку. Як набухне, подавать (із журн.).

4. перен. Переповнюватися чим-небудь.

Вузькі очі Хвоста набухли гнівом (М. Стельмах);

Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (О. Гончар);

* Образно. Як же так могло трапитися, роздумує М. Хвильовий, що та свята мета, заради якої проливалася кров, творилося насильство, починає тьмяніти, набухати кров'ю невинних (з публіц. літ.).

НАБУ́ХАТИ, аю, аєш, док., чого, розм.

1. Накласти, накидати, налити і т. ін. куди-небудь багато чогось.

Набухали дров у піч.

2. Набити кого-небудь, нанести удари комусь.

Набухали кулаками по спині.