навколішки

НАВКО́ЛІШКИ, розм., НАВКО́ЛЮШКИ, присл.

1. з дієсл. опускатися, падати, ставати і т. ін. На коліна.

Наум кинувсь навколішки, підняв руки догори та й молиться (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вона впала навколюшки й, обливаючись гарячими сльозами, звела свої немічні руки до образів (Л. Яновська);

І от вона [Христя] почуває, що їй хочеться стати навколішки. До болю хочеться (М. Хвильовий);

І знову ти лишилась на поталу, і знову панство суне на Полтаву. Щоб знов тебе поставити навколішки, щоб ти була рабою, як колись (Л. Костенко).

2. з дієсл. лазити, стояти і т. ін. На колінах.

Ілля сидів у своїй хатині і як угледів, що до нього діти рачкують та навколішки повзуть, то повернувсь до вікна, а шкури держав у руках, – 12 шкур і тріснуло (з легенди);

Грицько стояв навколішки, нагнувшись, й дивився (М. Грушевський);

– Опам'яталась – стою навколюшки на землі, де танки пройшли, і буквально – цілувала їх слід... (А. Головко);

Здивований хлопець опустив свічкогасну палицю, одступив убік, і я довго стояв навколішки, молився гаряче, всією душею (Ю. Мушкетик);

Марія заходить до хати, прислухається до сонного дихання дітей, не роздягаючись, стає навколішки перед невидимими іконами (В. Дрозд);

Хлопець навколішки міняв циліндр мотоцикла (Є. Пашковський).