навкруги

НАВКРУГИ́, НАВКРУ́Г.

1. присл. Те саме, що навко́ло 1.

Де, бувало, пройде, то мов весною накруг повіє, а заспіває, то аж Дністер бурхливий затихне (з легенди);

Пахощі з липи і квіток носилися в повітрі і розвівалися широкими хвилями далеко навкруги (Панас Мирний);

З вікон її [кімнати] можна було бачити всемісто навкруги, річку, а за нею лани та гаї (В. Підмогильний);

В лице сталевий вітер віє, лунає залпами навкруг (В. Сосюра);

З-за обрiю викотилося жовте сонце, i все навкруг спалахнуло живими фарбами (Д. Бедзик);

Коли до тебе прилечу, Засяє в сонці все навкруг, Як після теплого дощу В росі важкій зелений луг (Д. Павличко).

2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що навко́ло 2.

Хо сидить посеред галяви, а навкруги його панує мертва, прикра тиша (М. Коцюбинський);

На перехрестях вулиць ми зупинялись, бо вітер наче танцював навкруги нас (Ю. Яновський);

Навкруг Землі мої кружляли мрії, І в серце хлюпав хвилями Дніпро (В. Стус);

Трохи постояв, а тоді пішов навкруг дерева (О. Чорногуз);

Навкруги великого скляного купола – фонтан із світломузикою, а в підземному просторі під ним – басейн з маленькими фонтанчиками, навкруг якого буде з десяток всіляких ресторанчиків (з газ.).