навпомацки

НАВПО́МАЦКИ, присл.

1. Не бачачи нічого, лише торкаючись чого-небудь, обмацуючи щось.

В майстерні таки навпомацки стали розбирати поміж себе люшні, ручиці, поколене дерево, сокири (А. Чайковський);

Андрій навпомацки віддирає шматочок газети, скручує грубу цигарку й закурює... (І. Багряний);

Рубав гілляччя, доки аж не стемніло. Повносив дрова до хати, знайшов навпомацки псалтир і підступив до хазяїна (Василь Шевчук);

Спирало подих, шерхли горлянки, дим виїдав очі. Козаки набивали рушниці майже навпомацки (Ю. Мушкетик);

Михайло навпомацки, щоб не гримнути і не зачепити нічого, олов'яними ногами дістався дверей (М. Матіос);

// перен. Не маючи точних знань, даних; наосліп, навмання.

[Кіндрат Антонович:] Ми, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки (М. Кропивницький);

– Без широкої освіти в житті доводиться йти навпомацки, як тому, що грає в піжмурки з зав'язаними очима (С. Добровольський).

2. перен. Не маючи впевненості, точних знань, як вийде, як доведеться; навмання.

[Кіндрат Антонович:] Ми , як ті сліпі оводи, живемо навпомацки (М. Кропивницький);

І знову поїзд рушав, помалу, навпомацки долаючи ніч (Григір Тютюнник);

Пітьма навпомацки у кості грала (В. Стус);

Вiн навпомацки блукав у своїй спопелiлiй душi й шукав у нiй свiтлого промiнця (Р. Федорів);

– Знаю, – сказав Сідалковський, хоч насправді нічого не знав і вів діалог навпомацки. – Але щоб розшифрувати її, для цього ветеринарної освіти мало (О. Чорногуз).