навідворіт

НАВІ́ДВОРІТ, присл., діал.

1. Назад.

Як помочив усі пальці Ранньою росою. Так навідворіт і тріпнув Цілою рукою! І з'явилось п'ять чортяків. Адам – утікати (С. Руданський);

Навіть те ідеальне море, на котре він все неухильніше перетворювався, навідворіт набирало ознак реальної стихії (Ю. Іздрик).

2. зі сл. сказа́ти, запере́чити, відповіда́ти і т. ін У відповідь.

Гарний цвіт не буде довго стояти при дорозі! – відрубав Сергій надвідворіт матері (із журн.).