наддавати

НАДДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., НАДДА́ТИ, да́м, да́си, док.

1. чого, що і без дод. Додавати що-небудь до того, що було раніше.

І дай, і наддай, – то все мало (приказка);

“І чого вона [Мар'я] така злюча до всіх стала?.. Хто що не вмеле – вона зразу перехопе [перехопить], та ще й від себе наддасть! – думала Христя” (Панас Мирний);

Кулі в'їдливо ляскали десь над головами, збивали з дерев віти і листя.А це ще більше наддало страху, немов підігнало хлопців. І вони рвонули вже з усіх сил (Іван Ле);

// Робити кого-, що-небудь якимсь, придаючи певної якості, властивості.

Червоний убір на голові .. наддавав їй вид сільської дівчини в квітках (І. Нечуй-Левицький);

А “Отелло” – зовсім не так вражає. Видно, що чоловік дуже натужувався, перекладаючи, і все-таки не зейг наддати того, що треба (Панас Мирний).

2. чого і без дод., перев. зі сл. кроку, ходи, ходу і т. ін. Прискорювати, збільшувати швидкість руху.

Мусій крутив над головою кінцем віжок, від чого розпалений жеребець наддавав бігу (Л. Смілянський);

Газу наддай, водій, Сам командир повертає башту, п'ятий почавши бій (А. Малишко);

І як наддав [листоноша] зі своєю поштою – лиш встала, зашелестіло золоте листя під ногами (Є. Гуцало).

◇ (1) Наддава́ти (надда́ти, придава́ти, прида́ти, наба́вити і т. ін.) ходи́ – те саме, що Приско́рювати / приско́рити ходу́ (див. приско́рювати).

Гнідко наддав ходи (Панас Мирний);

Дід промовив “гай-гай” і придав ходи (Марко Вовчок);

Микита набавив ходи (Л. Яновська).