1. Словник української мови у 20 томах

надимити

НАДИМИ́ТИ, НАДИМІ́ТИ млю́, ми́ш; мн. надимля́ть; док.

Напустити багато диму.

Крізь позеленілі шибки ледве пробивається світ у хату, окриваючи її мороком; здавалося мов хто надимив, і спертий дим снував по хаті (Панас Мирний);

// Палячи, наповнити повітря тютюновим димом.

– Давайте цигарки запалимо. Це врівноважує нерви. – Я не палю. – Тоді пробачте, що надимлю, але, не закуривши, не можу говорити (А. Хижняк);

Павло надимів цигаркою так, що не стало видно ні жеребчика, ні Павла (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. надимити — надими́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. надимити — -млю, -миш; мн. надимлять; док. Напустити диму. || Курячи, наповнити що-небудь тютюновим димом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. надимити — НАДИМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. надимля́ть; док. Напустити диму. Крізь позеленілі шибки ледве пробивається світ у хату, окриваючи її мороком; здавалося мов хто надимив, і спертий дим снував по хаті (Мирний, III, 1954, 367); // Курячи... Словник української мови в 11 томах