надолужувати

НАДОЛУ́ЖУВАТИ, ую, уєш, рідше НАДОЛУЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДОЛУ́ЖИТИ, жу, жиш, док.

1. що і без дод. Наздоганяти, заповнювати, замінювати те, що втрачене, пропущене, згаяне або чого не вистачає.

Оля збиралася йти вчитися, надолужувати пропущене, як зненацька шаленим вихором налетіла війна (М. Олійник);

Шофер сидів у “Побєді” й куняв. Йому довелося сьогодні рано прокинутися, щоб приготувати машину, і він тепер надолужував прогаяне (П. Загребельний);

Бідність умеблювання [кімнати] надолужували старанно, певне, власноручно вишиті килимки (В. Козаченко);

Відпочивав Семен Денисович, надолужав своє за ті довгі роки тяжкої роботи, що й думати про відпочинок ніколи було (Б. Грінченко);

Учорашній день пішов для ґаздівства марно, – треба було те надолужити (Н. Кобринська);

Хто не вчився за панів з дитинства, той надолужив тепер у вечірніх школах (Т. Масенко).

2. перен. Енергійно, посилено займатися чим-небудь.

Усі мовчали, надолужали над сніданням (Панас Мирний);

– Я вже і ранніми ранками, й пізніми нічками надолужала й очі добре натрудила (Л. Яновська).

3. перен., діал. Надокучати.

Солоха аж упріла, ганяючись за собакою,. Надолужило вже їй бігати, досада й зло стали її проймати (Панас Мирний).

4. що, перен., діал. Уживати що-небудь у великій кількості.

– Він горілку дуже надолужа (Сл. Б. Грінченка).