надоумляти

НАДОУМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, НАДОУ́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАДОУ́МИТИ, млю, миш; мн., надоумлять; док. кого.

Повчати кого-небудь, давати пораду комусь; напоумляти.

А мати все надоумляли мене, молоду та дурну (В. Кучер);

Старий Кирпа підсів до Петра і при людях надоумлював: – Гляди, зятьок, роздивляйся добре на нашу доньку, щоб потім жити та людей не смішити (В. Сологуб);

Ну, що мені в світі робить! Плачу, та й годі. А люди й надоумили мене: піди, кажуть, до волості, та й попроси, щоб, значить, виписку зробили (Олена Пчілка);

// безос., кого. Траплятися, виходити.

– Як же це тебе надоумило сьогодні одержати незадовільну оцінку з історії? (С. Добровольський).