надсилу

НАДСИ́ЛУ, присл., розм.

Примушуючи себе, через силу.

– Греби, чорт! – гукнув Юра. Роман ніби прочумався, знову почав швидко і безладно гребти, надсилу борсаючи ногами (Іван Ле);

Батько надсилу посміхнувся. – Га, Остапе? Може, поїдемо оце? Мати простить . (В. Підмогильний);

// Не під силу, непосильно.

Подумайте тільки – зображувати [на екрані] Донбас на двох нотках, тоді як потрібні цілі оркестри, щобпередати це звучання, а можливо, навіть і оркестрам надсилу було відтворити портрет героїв Донбасу (О. Довженко);

// у знач. безос. пред.

Він не міг вести розмов з упертими і короткозорими людьми. Це було йому надсилу (Н. Рибак).