надумування

НАДУ́МУВАННЯ, я, с.

Дія за знач. наду́мувати.

Повинен був [Орядин] без надумування вступити на теологію і навіть не просити Маєвського о [про] гроші, коли цей вже такий скупар (О. Кобилянська);

Дворецький спокійно й поважно вклонивcя панові й без надумування відповів: – .. Я, світлий пане, люблю й важу обряд і мову батьків (Н. Королева);

Треба щось робити і то скоро, без довгого надумування .. Андрій Костюк відчував і свою небезпеку, бо зразу загасив світло (із журн.).