надумувати

НАДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, НАДУ́МАТИ, аю, аєш, док., що і без дод.

1. з інфін. Обдумуючи, зважуючи що-небудь, приходити до якоїсь думки; вирішувати.

Батько з сином думав, думав, де б то взяти грошей, і надумав продати кабана (І. Нечуй-Левицький);

Я надумав сказати директорові, що матері немає часу (Л. Смілянський);

Тодосiй надумав майнути до Канади (Р. Андріяшик);

Взагалі, що з ним [будинком] надумали робити? Зносити? Шкода: унікальний зразок модерну, початок століття (Ю. Андрухович).

2. Придумувати що-небудь.

Хтось надумав ще один маленький драматичний етюд, до пари “Міріам”, але не знає, коли напише, тепер ще не має сили (Леся Українка);

– Ввечері заходьте до мене і весла захопіть. Тільки обов'язково. Я щось таке надумав, що вам і не приснилось! (П. Панч);

Юрієві добре була відома ця посмішка друга з малолітства: так посміхався Віталій, коли надумував якусь каверзу (Ю. Смолич);

– Гірко без твоїх вигадок. Кажи, що надумав, ясніше! (О. Бердник);

Деякий час я розмірковував, куди заховати свою знахідку, і не надумав нічого кращого, ніж запхати пакунок собі за ремінь, під шинель (Д. Білий).

3. Багато думати про щось; передумувати.

– Ти довго думав і не надумав нічого. Так от подумай ще трохи (І. Багряний);

Яких-то снів наснила [мати] за війну. Яких думок надумала за літа! (А. Малишко);

Думав-думав [Іван] – і надумав. Удосконалив процес, сказали б сьогоднішні розумники (М. Матіос);

Думав-думав Дем'янко та й надумав. Він почав Мицька вихваляти: – От уже здібна дитина! (із журн.).

4. тільки, док. Нагадати, пригадати що-небудь, відновити в пам'яті; згадати.

Не встигла Катя надумати [пісню], як інша з дівчат почала: – Чорноморець, матінко, чорноморець, – і кілька голосів підхопили: – Вивів мене, босую, на морозець (А. Головко).