надірваний

НАДІ́РВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до надірва́ти.

Остання картка була надірвана внизу (Леся Українка);

Ось старий пухнатий заєць [іграшка], – років п'ятнадцять тому Вовка надірвав йому вухо, і воно так і залишилося надірваним (В. Собко);

Стан, здоров'я поета був надірваний десятирічним засланням (з наук. літ.);

// у знач. прикм.

Вони [листи] лежали на столі у надірваних сірих конвертах (Н. Рибак);

Парубок спритно вхопив за надірвані поводи, неначе чим якось-то міг послабити катастрофічне падіння вершника, яке вже сталося (Іван Ле).

2. у знач. прикм. Позбавлений сили; змучений, ослаблений.

На щоках моїх блідих, запалих Мов та пляма червона горить, А в надірваних грудях помалу Щось стиска і нудливо щемить (М. Старицький);

Хмаринське жіноцтво всякими правдами й неправдами вирятовувало своїх. Одначе вирятувані .. повернулись додому надірваними (О. Гончар).

3. у знач. прикм. Охриплий, різкий, пронизливий, з надривом (про голос).

Спочатку мовчав [Андрій], а далі й собі почав верещати тонким і надірваним голосом (М. Коцюбинський);

Хором керував церковний дячок – згорблений старенький чоловічок з надірваним тенорком (С. Добровольський).