назгрібати
НАЗГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш і НАЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. назгрі́б, назгребла́, ло́; док., чого, що.
Згрібаючи, зібрати в одне місце що-небудь в якійсь кількості.
Бачура присів, на купі плавіння, що його, видно, назгрібав оцей дід для відпочинку, витяг цигарки (М. Чабанівський);
Іван Іванович підвівся, назгрібав хмизу й кинув на обвуглений пень (Ю. Мушкетик);
// перен., розм. Поступово зібрати, нагромадити, набути що-небудь у великій кількості (про гроші, майно і т. ін.).
– Оця надто практична людина не загине на селі! Кажуть, вона назгрібала незліченну силу грошей то з хліба, то з сього, то з того (І. Нечуй-Левицький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- назгрібати — назгріба́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- назгрібати — -аю, -аєш і назгребти, -бу, -беш; мин. ч. назгріб, назгребла, назгребло; док., перех. Згрібаючи, зібрати в одне місце в якій-небудь кількості. || перен., розм. Поступово зібрати, нагромадити що-небудь у великій кількості (про гроші, майно і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- назгрібати — НАЗГРІБА́ТИ а́ю, а́єш і НАЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. назгрі́б, назгребла́, ло́; док., перех. Згрібаючи, зібрати в одно місце в якій-небудь кількості. Микола назгрібав торішнього сухого очерету, сухої осоки і розпалив багаття (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах