наймення
НАЙМЕ́ННЯ, я, с.
Ім'я людини або її прізвище.
– Їй наймення Ізидора, А вродлива!.. не списати!.. (Леся Українка);
Наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: “невдачливий” (Грицько Григоренко);
// Назва чого-небудь.
Вона [газета] ґрунтовно відрізняється від річки з тим же найменням. Тоді як у річці Десні занадто багато води, в газеті “Десні” її надто мало (В. Самійленко);
// Друга назва кого-, чого-небудь.
Вони [літаки] колись бомбили фриців у курських та українських кукурудзах і там дістали від бійців жартівливе наймення “кукурудзників” (О. Гончар);
Наймення це до неї міцно пристало, але вона за нього не ображалася (М. Руденко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наймення — найме́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- наймення — -я, с. Ім'я людини або її прізвище. || Назва чого-небудь. || Друга назва кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- наймення — ІМ'Я́ (особиста назва людини та тварини), ІМЕ́ННЯ (ЙМЕ́ННЯ), НАЙМЕ́ННЯ, НАЙМЕНУВА́ННЯ, НА́ЗВИСЬКО розм.; КЛИ́ЧКА (у тварин). За мостом наздогнала її (Килину) машина і її покликали на ім'я (Є. Словник синонімів української мови
- наймення — НАЙМЕ́ННЯ, я, с. Ім’я людини або її прізвище. — Їй наймення Ізідора, А вродлива!.. не списати!.. (Л. Укр., І, 1951, 371); Наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: "невдачливий" (Григ., Вибр., 1959, 109); // Назва чого-небудь. Словник української мови в 11 томах