найменування
НАЙМЕНУВА́ННЯ, я, с.
Те саме, що на́зва.
Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування частини, сержант раптом урвав свою розповідь (О. Гончар);
Приймаючи при хрещенні православне, русичі не відмовлялися і від своїх, слов'янських. Так виникло подвійне найменування людей: офіційно дане при хрещенні і домашнє, “мирське” ім'я (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- найменування — найменува́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- найменування — [наймеинуван':а] -н':а, р. мн. -ан' Орфоепічний словник української мови
- найменування — -я, с. Те саме, що назва. Великий тлумачний словник сучасної мови
- найменування — ІМ'Я́ (особиста назва людини та тварини), ІМЕ́ННЯ (ЙМЕ́ННЯ), НАЙМЕ́ННЯ, НАЙМЕНУВА́ННЯ, НА́ЗВИСЬКО розм.; КЛИ́ЧКА (у тварин). За мостом наздогнала її (Килину) машина і її покликали на ім'я (Є. Словник синонімів української мови
- найменування — НАЙМЕНУВА́ННЯ, я, с. Те саме, що на́зва. Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування частини, сержант раптом урвав свою розповідь (Гончар, III, 1959, 8)... Словник української мови в 11 томах