1. Словник української мови в 11 томах

найменування

НАЙМЕНУВА́ННЯ, я, с. Те саме, що на́зва.

Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування частини, сержант раптом урвав свою розповідь (Гончар, III, 1959, 8);

Сполучники не виступають безпосередніми виразниками понять або найменувань предметів (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 332).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. найменування — найменува́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. найменування — [наймеинуван':а] -н':а, р. мн. -ан' Орфоепічний словник української мови
  3. найменування — -я, с. Те саме, що назва. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. найменування — НАЙМЕНУВА́ННЯ, я, с. Те саме, що на́зва. Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування частини, сержант раптом урвав свою розповідь (О. Гончар); Приймаючи при хрещенні православне, русичі не відмовлялися і від своїх, слов'янських. Словник української мови у 20 томах
  5. найменування — ІМ'Я́ (особиста назва людини та тварини), ІМЕ́ННЯ (ЙМЕ́ННЯ), НАЙМЕ́ННЯ, НАЙМЕНУВА́ННЯ, НА́ЗВИСЬКО розм.; КЛИ́ЧКА (у тварин). За мостом наздогнала її (Килину) машина і її покликали на ім'я (Є. Словник синонімів української мови