накивувати
НАКИ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. Кивати злегка або час від часу.
Злегенька накивували [попівські жінки] пальчиками на Зельмана і цікавилися, де він примістив нового війта (Марко Черемшина).
2. Те саме, що підмо́ргувати.
– Ну, которого ж, Оксано, будеш зятем звати? .. Чи не отого кучерявого? – накивує Кирило оком на Вітю (С. Васильченко);
Молода, ставна тітка стріляла в нього очима-тернинами, накивуючи бровою (Ю. Мушкетик);
* Образно. Далеко на обрії сонно накивує вогняною бровою мигавиця (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- накивувати — наки́вувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- накивувати — -ую, -уєш, недок., розм. 1》 Кивати злегенька або час від часу. 2》 Те саме, що підморгувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- накивувати — НАКИ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. 1. Кивати злегенька або час від часу. Злегенька накивували [попівські жінки] пальчиками на Зельмана і цікавилися, де він примістив нового війта (Черемш., Тв., 1960, 247). 2. Те саме, що підмо́ргувати. Словник української мови в 11 томах