1. Словник української мови в 11 томах

накивувати

НАКИ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.

1. Кивати злегенька або час від часу.

Злегенька накивували [попівські жінки] пальчиками на Зельмана і цікавилися, де він примістив нового війта (Черемш., Тв., 1960, 247).

2. Те саме, що підмо́ргувати.

— Ну, которого ж, Оксано, будеш зятем звати? .. Чи не отого кучерявого? — накивує Кирило оком на Вітю (Вас., II, 1959, 166);

Молода, ставна тітка стріляла в нього очима-тернинами, накивуючи бровою (Мушк., Чорний хліб, 1960, 105);

*Образно. Далеко на обрії сонно накивує вогняною бровою мигавиця (Мушк., Серце.., 1962, 136).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. накивувати — наки́вувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. накивувати — -ую, -уєш, недок., розм. 1》 Кивати злегенька або час від часу. 2》 Те саме, що підморгувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. накивувати — НАКИ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. 1. Кивати злегка або час від часу. Злегенька накивували [попівські жінки] пальчиками на Зельмана і цікавилися, де він примістив нового війта (Марко Черемшина). 2. Те саме, що підмо́ргувати. Словник української мови у 20 томах