накурений

НАКУ́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до накури́ти¹.

Через деякий час в накурене .. цигарками приміщення .. вбігає задихана семикласниця Ніна Чумак (О. Гончар);

// наку́рено, безос. пред.

Накурено [у хаті] так, що дихати важко було; страшенно смерділо горілкою... (Панас Мирний);

У пивниці було накурено й неприємно (Гео Шкурупій);

В кабінеті було накурено – тютюновий дим хмарами клубочився до навстіж розчинених дверей (Ю. Смолич);

– А накурено! – замахала [Оля] руками на дим. – Не кімната, а газова камера (В. Шкляр).

2. у знач. прикм. Наповнений тютюновим димом.

У малесенькій накуреній кімнаті читав [Улас] уголос про хороброго капітана Гранта (Григорій Тютюнник);

Там [в отчому домі] голодні діти скимлять, а в накуреній галасливій корчмі не чути їх, за чаркою можна про все забути (Д. Бедзик);

// Насичений тютюновим димом.

До вагона долітає іноді проціджений крізь паровозні гудки й перонний гамір кволий грім і сквапно тане в накуреному, заспаному повітрі (Б. Антоненко-Давидович);

// у знач. ім. наку́рене, ного, с. Щось насичене тютюновим димом (перев. повітря).

Луценко дивиться тільки: не курить – і вже од накуреного в висках сіпає йому (А. Тесленко).

3. у знач. прикм., розм. Який накурився (перев. наркотичних речовин).

Він не міг зрозуміти, чий то голос. Водночас він міг належати і божевільному старцеві, і накуреному молодчику, а можливо, навіть і дитині... (І. Роздобудько);

Вибач, я сьогодні був накурений цілий день. Не знаю, що найшло (Любко Дереш).