накірчити

НАКІ́РЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що, розм.

Поваливши кого-небудь, насісти, навалитися на нього; збороти.

Партнер випорскує наверх, хапає Дениса на оберемок, падає з ним і накірчує Дениса (І. Сенченко);

Надбіг Ситник і накірчив хлопця своїм важким жирним тілом (П. Загребельний);

Ударив [Бугор] так, що кров бризнула хлопцеві з носа. Кульбака, успритнившись, в цей час почепився на Бугра ззаду, встиг перегнути, повалити його, і тоді вже вони разом з Геною насіли, накірчили свого недавнього кумира, стали люто товкти його пикою в землю (О. Гончар).