намислювати

НАМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., що, з інфін., із спол. щ о, розм.

Те саме, що наду́мувати 1–3.

Художник тупцював біля своєї картини,.. часом примружувався, пильно придивлявся до якогось штриха, щось намислював собі, морщив лоба, відступав назад (Ю. Бедзик);

– Схаменися! – скрикнула Галя. – Що ти намислив? Ти ж себе занапастиш! (А. Кащенко);

У Василька було своє на думці. Він уже собі намислив, що мусить найти Юру (А. Турчинська);

– Дивні у вас фантазії, – сказав Тарас похмуро. Проте нараз отямився і посміхнувся: – Дякую за генеральський високий чин. Це ж треба таке намислити!.. (Василь Шевчук);

// Додуматися до чого-небудь.

Лежав він у своєму захистку так тихо, що бабуся й не намислила його там шукати (В. Підмогильний);

Князь .. похвалив: – А ти молодець! Розумно намислив! Зробимо так, як ти кажеш, – їдь до боярина Дмитра! (В. Малик).