1. Словник української мови у 20 томах

намовник

НАМО́ВНИК, а, ч.

Той, хто підмовляє, підбурює когось робити що-небудь.

– Ти, Миколо, бунтуєш мені усіх забродчиків, бо їх намовляєш. Для таких намовників .. в мене нема місця (І. Нечуй-Левицький);

Вислухавши своїх намовників, .. Дмитрик торгується, витискаючи з них, якомога більше (Е. Андієвська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. намовник — намо́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. намовник — Підбурювач, підмовник. Словник синонімів Караванського
  3. намовник — -а, ч. Той, хто підмовляє, підбурює когось робити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. намовник — ПІДБУ́РЮВАЧ, ПРОВОКА́ТОР, ПАЛІ́Й, НАМО́ВНИК, ПІДМО́ВНИК, НАПРА́ВНИК розм., ІНСПІРА́ТОР книжн. Недаремно говориться, що підбурювачі завжди знайдуться, а трапиться потім.. з того лихо — всі в кущі (Ю. Словник синонімів української мови
  5. намовник — НАМО́ВНИК, а, ч. Той, хто підмовляє, підбурює когось робити що-небудь. — Ти, Миколо, бунтуєш мені усіх забродчиків, бо їх намовляєш. Для таких намовників.. в мене нема місця (Н.-Лев., II, 1956, 250). Словник української мови в 11 томах