намріяти

НАМРІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, що, рідше чого.

Док. до мрі́яти.

Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! (П. Тичина);

Сніжний віночок сплітає зима, Такий, що не можна й намріяти. Йду я тихенько, немов крадькома, – Жалко віночок розвіяти (П. Воронько).