напиватися

НАПИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПИ́ТИСЯ, п'ю́ся, п'є́шся; наказ. сп. напи́йся; док.

1. чого і без прям. дод. Досхочу пити що-небудь, угамовувати спрагу.

Іде святий Петро Та, йдучи в Рим благовістити, Зайшов у гай води напитись І одпочити (Т. Шевченко);

Дні минали за днями. Лазар спав досхочу, наїдався і грав у карти, напивався горілки і, розлігшись у м'якім кріслі, коверзував (М. Коцюбинський);

Нахилившись, Ганна зачерпнула пригорщею води, напилася всмак (О. Гончар);

* Образно. – Ох, і сьорбнув же я тоді горенька, і напився ж біди! (М. Олійник).

2. Уживаючи спиртні напої, ставати п'яним.

Люби – не влюбляйся, пий – не напивайся, грай – не відгравайся (приказка);

За два роки почорніла [Ганна], висохла, збридла так, що годі було пізнати її .. Почала напиватися (І. Франко);

Він напивався, а потім п'яний вештався по слобідських вулицях (А. Шиян);

А прийде ввечері товариство .. Наїдяться, нап'ються, погуляють, – та й з двору, й Чіпка з ними! (Панас Мирний).

3. перен. Убирати в себе вологу.

– Як прийде велика вода, то змінить весь край. Уволю нап'ється дніпрової степ і зазеленіє... (О. Гончар);

// Жадібно вбирати в себе, поглинати багато чого-небудь.

Розлийтеся ж, роки кохані, З землі напивайтеся сили, Несіть по землі стримування Джерел, які вас породили (М. Нагнибіда);

О юність моя, піднімайся з дубами, Зеленим листів'ям, гіллям чорнокорим, Грози напивайся сухими губами, Вдивляйся в світанок опаленим зором! (А. Малишко);

Напивались [ми з Стасиком] різким осіннім повітрям, яке грало на сонці, наче шампан (М. Коцюбинський);

// чим. Дуже втішатися, насолоджуватися чим-небудь перев. вбираючи в себе.

Напивались [ми з Стасиком] різким осіннім повітрям, яке грало на сонці, наче шампан (М. Коцюбинський).

(1) Напива́тися / напи́тися до рига́чки – пити зайву кількість алкоголю; перепивати.

Напившись до ригачки, курінний скидав з себе френч і сорочку, крутився по землянці голий до пояса (П. Загребельний).

◇ (2) Напи́тися як хлю́ща – дуже напитися, сп'яніти.

Нап'юся як хлюща, як чіп, як швець! вина черленого – до змія зеленого (Л. Костенко);

(3) Хоч [з лиця́] води́ напи́йся / во́ду пий – надзвичайно гарний, вродливий.

– А що то за молодиця, дядьку! Хороша, хоч води з лиця напийся (Ганна Барвінок);

– От Петро – багатир, хазяйська дитина, не тинявся по наймах... Ще до того веселий, моторний і з лиця гарний, хоч води напийся (М. Коцюбинський);

[Пузир:] Та ти ж його [жениха] ще не бачила, подивися перше: з лиця хоч воду пий, Бова королевич! (І. Карпенко-Карий);

– Коли б у того чоловіка та жінка була якась нетіпаха, то вже Бог з ним. А то ж писана краля, хоч з лиця воду пий (В. Кучер);

(4) Як во́ди напи́тись – дуже швидко і просто.

Телеграми говорять о згаданій позичці лаконічно, немов це річ так звичайна, як води напитися (І. Франко);

Позбувся Микита, як води напитись, батьківщини та й не знав довго про свою пригоду (Л. Яновська).