напиватися

НАПИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПИ́ТИСЯ, п’ю́ся, п’є́шся; наказ, сп. напи́йся; док.

1. Досхочу пити що-небудь, угамовувати спрагу.

Іде святий Петро Та, йдучи в Рим благовістити. Зайшов у гай води напитись І одпочити (Шевч., II, 1963, 283);

Нахилившись, Ганна зачерпнула пригорщею води, напилася всмак (Гончар, II, 1959, 265);

*Образно. — Ох, і сьорбнув же я тоді горенька, і напився ж біди! (М. Ол., Чусш.., 1959. 7).

◊ Хоч води́ напи́йся — те саме, що Хоч з лиця́ во́ду пити (пий) ( див. во́да).

От Петро — багатир, хазяйська дитина, не тинявся по наймах… Ще до того веселий, моторний і з лиця гарний, хоч води напийся (Коцюб., І, 1955, 25);

Як во́ди напи́тись —дуже швидко, дуже просто.

Позбувся Микита, як води напитись, батьківщини та й не знав довго про свою пригоду (Л. Янов., І, 1959, 303).

2. Уживаючи спиртні напої, ставати п’яним.

Ой, у полі билинонька колихається, А в шиночку вдовин син напивається (Укр.. лір. пісні, 1958, 283);

Він напивався, а потім п’яний вештався по слобідських вулицях (Шиян, Баланда, 1957, 40);

А прийде ввечері товариство.. Наїдяться, нап’ються, погуляють, — та й з двору, й Чіпка з ними! (Мирний, І, 1949, 403);

[Гаврило:] Напитися не міг ніколи я і тверезим себе не пам’ятаю (Корн., І, 1955, 230).

◊ Напи́тися до самі́сіньких риз див. ри́за.

3. перен. Убирати в себе вологу.

— Як прийде велика вода, то змінить весь край. Уволю нап’ється дніпрової степ і зазеленіє… (Гончар, Тронка, 1963, 313);

// Жадібно вбирати в себе, поглинати що-небудь.

Напивались [ми з Стасиком] різким осіннім повітрям, яке грало на сонці, наче шампан (Коцюб., II, 1955, 248).