напинати

НАПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПНУ́ТИ, НАП'ЯСТИ́, пну́, пне́ш, док., що.

1. Надимати, надувати, робити що-небудь тугим, пружним (про дію вітру).

Вітер напинав на Павловій спині висмикану сорочку (Григорій Тютюнник);

Голову підвів [Павло] до неба, вуста заціпив. Тільки вітер напинає чорні крила розхристаного бушлата (В. Кучер);

Опахує медузу вітер, мне її, вгинає од країв й напинає знов, напружує (П. Тичина);

Той же вітер напинав червоно-жовті фрігійські й пурпурні генуезькі паруси (З. Тулуб);

Повіяв вітер морський, дужий, нап'яв барвисті вітрила (А. Шиян);

// Натягувати що-небудь (про лук, тятиву).

В повній зброї всі дружинники стали в ряд перед боярським домом, піднявши списи, нап'явши луки, мов до битви (І. Франко);

// Розправляти що-небудь, розтягуючи; розпирати.

Ніби ще більше роздався [Хома] в плечах, смаглява туга шия напинала йому комір (О. Гончар);

Орися зіскакує з лави, очіїї туманяться слізьми, лице горить, як у вогні, груди напинають кофтинку (Григорій Тютюнник);

// Натягуючи, закріплювати або прикріплювати що-небудь краями, кінцями до чогось.

Молодь напинала в парку від дерева до дерева волейбольні сітки (О. Гончар);

Шум у залі. Лагодяться музиканти – набренькують. А двоє хлопців уже екран напинають (А. Головко);

Вбив [Юра] кілька гвіздків і напнув на них тоненький дріт (Ю. Смолич);

[Співець:] Були покручені [струни], страшенно ржаві, я виправив, почистив їх, як міг, нап'яв на арфу та й, як бачиш, граю (Леся Українка);

* Образно. Вийшла осінь у намисті, .. напина прозорі ниті на поорані лани (М. Рудь);

// Докладаючи зусиль, напружувати що-небудь.

– Ану! – крикнув він, напинаючи на шиї жили, і лице його зробилося блідим і рішучим (Григорій Тютюнник);

Напинає пупа (Номис);

Коні напинають блискучі шиї, м'язи так і грають на їх грудях (І. Цюпа);

// Розтягуючи, накриваючи, ставити, зводити що-небудь (про шатро, намет, халабуду і т. ін.).

Служники закінчували вже напинати князівський намет (А. Хижняк);

Тут же [на горбочку] Ничипір з матросом Васьком напинали якусь дощату халабуду (С. Добровольський);

Спочатку ми з Галею та її дівчатами нап'яли курінь для них, а потім для нас (І. Сенченко);

// Розставляючи, приладновувати що-небудь.

Ось кухар напина тагани, повісив казан і, червоно осяяний палаючим огнем, нагнувся над чумацьким сніданням... (М. Коцюбинський);

// Тягти до себе, у свій бік, натягувати (поводи, віжки і т. ін.).

Пара сірих у яблуках коней ледве стояли на місці, забирали на себе віжки, й Оленка щосили напинала їх (Ю. Мушкетик);

І видно: над кіньми, віжки напнувши, підвідчик [підводчик], що звуть його Тенча, далеко весь одхилився назад (П. Тичина);

Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні (А. Головко).

2. розм. Надягати, накладати на себе який-небудь одяг (перев. недбало, наспіх).

Хазяйка, хоч було тепло, напинала на плечі кожух і теж приставала до гурту (М. Коцюбинський);

Валя напинала на плечі хустку і бігла до бакалійки (Ю. Смолич);

Напнув [Юрко] на голову братову ватянку й уважно вдивляється в темінь (В. Козаченко);

Кость нап'яв на себе водолазне спорядження (Ю. Яновський);

// Приладновувати, прикріплювати що-небудь на щось.

Бабуся сиділа за маленьким столиком, нап'явши окуляри на круглого зморщеного носа (В. Бабляк).

3. Робити покриття на чому-небудь, накривати щось.

У новому будинку Головатих, над яким ще тільки напинали дах, панувала метушня і біганина (С. Добровольський);

Оленчук, вставши з воза, неквапом заходився напинати над ним халабудку, щоб був хоч який-небудь холодок від сонця (О. Гончар);

* Образно. І зорі ясні, й зоренята малі. Мережать узори по синій імлі, Нічний напинаючи дах (М. Гірник).

4. перен., рідко, розм. Нападати на кого-пебудь з докорами, звинуваченнями; лаяти.

Лисавета її часто напинала за те, що чотири десятини й город через неї втеряла [утратила] (Грицько Григоренко).