1. Словник української мови у 20 томах

напрокудити

НАПРОКУ́ДИТИ, джу, диш, док., що, розм.

Наробити, накоїти чого-небудь поганого, неприємного, непорядного.

– А правда була така, що хто б ти не був, що б ти не напрокудив, – сміло йди до князя (Г. Хоткевич);

В того учителя був такий спосіб карати учнів: котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти.., поки вчитель не скаже “годі” (Олена Пчілка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. напрокудити — напроку́дити дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. напрокудити — -джу, -диш, док., перех., розм. Наробити, натворити чого-небудь поганого, неприємного, непорядного. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. напрокудити — НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм. Словник синонімів української мови
  4. напрокудити — НАПРОКУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Наробити, натворити чого-небудь поганого, неприємного, непорядного. — А правда була така, що хто б ти не був, що б ти не напрокудив, — сміло йди до князя (Хотк., І, 1966, 98). Словник української мови в 11 томах
  5. напрокудити — Напроку́дити, -джу, -диш гл. Напроказить. Мабуть добре напрокудив, що вже й очей не появе. Словник української мови Грінченка