напувати
НАПУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАПО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАПОЇ́ТИ, ою́, о́їш, док., кого, що.
1. Давати комусь пити, напитися чого-небудь.
Малі хлопці стовпились біля криниці, коней напувають (Леся Українка);
Мирослава напувала Лукерку Василівну чаєм (І. Сенченко);
В тім потоці напоювали пастухи худобу (Л. Мартович);
На берег поведе [наймичка] Козу з козяточком сердешним І попасти і напоїть (Т. Шевченко);
– Ти, дівко, той, піди, мабуть, напій коня... (П. Панч);
* Образно. Лягло костьми [кістьми] Людей муштрованих чимало. А сльоз [сліз], а крові? напоїть Всіх імператорів би стало (Т. Шевченко);
// Частуючи, давати пити спиртні напої.
Давидів кривдник напував сільських суддів горілкою, давав, де треба, хабарів (Б. Грінченко);
– До того дійшов був, що всякий непотріб напував, загощав, щоб тільки слави добути (О. Гончар);
Побавився Іван в місті добре. Трактував і напоював знайомих ще ліпше (В. Стефаник);
Напоїв [Грицько] Андрія самогоном (В. Сосюра).
2. що, перен. Наповнювати, насичувати що-небудь чимсь (звуками, запахами і т. ін.).
На луці розстилались [квітки] чудовим цвітним килимом, напували пахощами повітря (Панас Мирний);
Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (Олесь Досвітній);
Думає поле глибокую думу, Спокоєм душу свою напуває (О. Олесь);
– Я був наче п'яний од духу дикого полину, що залляв скелі і напоїв повітря своїм диханням (М. Коцюбинський).
3. що, перен. Зрошувати, насичувати що-небудь вологою.
Хмари мусять землю напувати, Зволожувати ниву для сівби (Л. Первомайський);
Крутить турбіни дніпрова вода, й .. скрізь напуває зелені лани (Н. Забіла);
Пішов такий дощ, що напоїв усю землю (М. Стельмах).
◇ (1) Напої́ти до поло́ження [самі́сіньких] риз – довести кого-небудь до дуже сильного сп'яніння.
Вважають [заможні міщани] гріхом не покласти певним способом куті на стіл і майже на кожний день року мають такі обов'язкові обряди двовірного походження, аж до обов'язку напоїти на поминках дяка до положення риз (М. Драгоманов).
Значення в інших словниках
- напувати — напува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- напувати — Давати пити, поїти, напоювати; (пахощами) П. наповнювати, насичувати; (вологою) зрошувати, зволожувати. Словник синонімів Караванського
- напувати — -аю, -аєш і напоювати, -юю, -юєш, недок., напоїти, -ою, -оїш, док., перех. 1》 Давати комусь пити, напитися чого-небудь. || Частуючи, давати пити спиртні напої. 2》 перен. Наповнювати, насичувати чим-небудь (звуками, запахами і т. ін.). 3》 перен. Зрошувати, насичувати вологою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- напувати — НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док. Словник синонімів української мови
- напувати — Напува́ти, -ва́ю, -ва́єш; див. напої́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- напувати — НАПУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАПО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАПОЇ́ТИ, ою́, о́їш, док., перех. 1. Давати комусь пити, напитися чого-небудь. Малі хлопці стовпились біля криниці, коней напувають (Л. Укр., III, 1952, 476); В тім потоці напоювали пастухи худобу (Март. Словник української мови в 11 томах
- напувати — Напува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. напоїти, -пою, -їш, гл. 1) Поить, напаивать, напоить. Напувала нас солодкими медами. Мет. 188. Возик коня напував. Чуб. V. 135. Напій, напій, чорнявая, сірії , воли! Чуб. V. 106. 2) Пропитывать, пропитать что-либо жидкостью. Я вже ремінь добре напував дьогтем. Борз. у. Словник української мови Грінченка